Перські кішки
Це мабуть найвідоміша і найдомашніша порода з усіх що існують. Одна із найдавніших порід і єдина довгошерстна. Сучасна перська кішка є результатом баторічної селекційної роботи і зараз виглядає як дуже дорога жива м’яка іграшка неймовірно чарівна та лагідна.
Історія виникнення перської породи.
Довга шерсть у персів з’явилась у результаті випадкової мутації, а потім була закріплена у результаті селекційної роботи.
Точних відомостей звідки походять перські кішки нема. Є припущення, що батьківщиною персів є Туреччина, але за іншою версією пращурами перської кішки є пустельна та азійська степова кішки, які колись мешкали на території Азії.
Перші довгошерстні коти були завезені у Європу з провінції Харасан, що в Персії, на початку ХVI століття італійським мандрівником Пєтро делла Валле. Власне те, звідки коти були привезені в подальшому і визначило їх назву. Ці кішки мали зовсім інший вигляд ніж звичні нам сучасні перси. Вони більше нагадували сучасних ванов чи ангорських кішок.
Швидше за усе довга шерсть з’явилась у результаті випадкової мутації, а потім була закріплена у результаті селекційної роботи.
У середині ХІХ століття у Великобританії під назвою “перська” був зареєстрований тільки блакитний варіант довгошерстної кішки. Це було пов’язано з тим, що англійська королева Вікторія завела собі двух блакитних перських кішок і взяла породу під свою опіку. Перська кішка стала модною.
В подальшому почали з’являтися нові забарвлення породи і одночасно реєструвалися нові клуби, які займалися окремим забарвленням перських кішок. У дуже короткий проміжок часу кількість варіантів забарвлень перської кішки зросла у такій кількості, що контролювати цей процес стало майже не можливо.
У кінці ХІХ століття порода була привезена у Північну Америку де одразу стала однією з найпопулярніших та найулюбленіших. На початку заводчики США керувалися англійськими стандартами породи, проте пізніше, на початку ХХ століття, запровадили свої, які значно відрізнялися. Згідно американських уявлень ідеальна перська кішка: компактніша, масивніша та більш декоративніша за британський варіант. Крім шикарної шубки весь зовнішній вигляд перської кішки був доведений до екстремальних параметрів. Це призвело до справжньої революції в породі. Деякий час паралельно існували два типи перської кішки: старий або “класичний” та екстремальний або американський.
Штучний відбір крім зовнішнього вигляду значною мірою враховував і особливості характеру. Селекціонери створили породу кішки, яка є ідеальним компаньйоном людини. Манера поведінки персів максимально пристосована для проживання разом з людиною, але завдяки розвинутому інтелекту кожна тварина має свій власний характер та індивідуальність.
Характерні ознаки перської породи.
Персів не можливо сплутати з жодною іншою породою.
Перська кішка середнього розміру, тіло приземкувате (cobby). Груди широкі, плечі та спина масивні, м’язисті. Кінцівки міцні, великі й округлі лапи, наявність пасм шерсті між пальцями є бажаною ознакою.
Голова кругла та масивна, пропорційна з широким черепом, тлустими щоками, опуклим чолом. Ніс маленький, короткий широкий. Для екстрималів – ніс дуже маленький і сильно піднятий догори. Для класичних персів – менш “кирпатий”.
Підборіддя міцне, щелепи широкі та міцні, шия коротка та широка.
Вуха маленькі, заокруглені, поставлені дуже широко та досить низько на черепі з дуже гарними пасмами шерсті в середині.
Очі великі, круглі широко відкриті, блискучі та виразні, розставлені широко. Колір очей відповідає забарвленню тварини.
Хвіст короткий та дуже пухнастий пропорційний тілу, кінчик злегка закруглений.
Шерсть довга та густа, за текстурою тонка та шовковиста, але не нагадує вату, на шиї, плечах та грудях довгий комір. Наразі нараховується більше 400 варіантів забарвлень перської кішки.
Особливості догляду та характер перської кішки.
Кіт-перс ніжніший ніж кішечка. Дівчатка-перси є дуже самостійними та незалежними.
Характер у перських кішок дуже лагідний та спокійний, вона прекрасно підійде сім’ям із дітьми. Коти цієї породи легко уживаються з іншими домашніми тваринами. Любить сидіти на руках, їм не властива агресивність та мстивість.
Коли люди обирають кошеня персів, вони найчастіше хочуть взяти дівчинку, думаючи, що кішечка буде більш ніжною і лагідною, а кіт на їх думку, більш агресивний та схильний робити збитки. Проте у цій породі це не так. Насправді саме кіт-перс є ніжнішим ніж кішечка. Дівчатка-перси є дуже самостійними та незалежними, вони надто зайняті більш важливими справами, щоб приділяти увагу господареві. Кошенята перських кішок вайлуваті, ліниві проте дуже життєрадісні та цікаві.
Перські кішки вважаються мовчазними. Вони дуже тихо й рідко нявкають. Якщо перська кішка захоче звернути вашу увагу на себе вона сяде поряд і буде уважно дивитися вам в очі.
Пухнаста довга шерсть цієї породи легко сплутується і збивається в ковтуни, тому персів треба вичісувати щодня, як це робити читайте у статті “Як правильно розчісувати кота”. Мити перських кішок треба раз на місяць, процедура детально описана у статті “Як правильно помити кота”.
Схильність до хвороб та інше.
Через анатомічні особливості перси часто мають проблеми із носовим диханням.
Персів, як і ангорських котів, вважають здоровими кішками, але тим не менш у них можуть бути генетичні захворювання. Полікістозна хвороба нирок, яка призводить до важкої ниркової недостатності, прогресуюча атрофія сітківки, яка викликає сліпоту. У старшому віці у них може спостерігатись гіпертрофічна кардіоміопатія, але іноді вона проявляється і у молодому віці.
Через будову носа перські кішки часто страждають від виділень з носа та очей. Також мають проблеми з носовим диханням можуть сопіти і навіть хропти у вісні.
Періодично необхідно очищати повіки паперовою серветкою змоченою слабким розчином борної кислоти (0, 25%) та закапувати очі краплями 0,25% левомецитину.
Персам необхідно постійно давати пасту для виведення шерсті зі шлунку.