Канадський сфінкс
Історія виникнення породи.
Відсутність шерсті у канадських сфінксів – результат природної мутації.
З давніх часів збереглися різноманітні свідчення про голих тварин. Відсутність шерсті спричиняє мутація, яка виникла випадково. Голі кішки були відомі ще за часів ацтеків, а у наш час у перше на виставці кішок їх нащадки із Мексики з’явились у 1924 році. Проте, ці кішки мали цікаву особливість – у зимку вони покривалися ріденькою шерсткою.
У 1966 році у Канаді у звичайної домашньої кішки серед звичайних кошенят народилось голе. Котика назвали Пруно і власне від нього ведуть свій родовід усі канадські сфінкси. Його незвичний вигляд був наслідком спонтанної мутації.
В процесі роботи над породою фелінологами було допущено декілька помилок, які ледве не стали фатальними. Кошенята сфінксів часто гинули через те, що їм був необхідний більш ретельний догляд. Відповідно, через високу смертність кошенят тривалий час кількість тварин для розведення була дуже мала. Перші заводчики помилково вирішили, що відсутність шерсті залежить від статі тварини. Через це була обрана помилкова стратегія розведення.
Нащастя, у 1975 році у Вадені, штат Мінесота, звичайна короткошерстна домашня кішка принесла лисе кошеня, яке господарі назвали Епідерміс. Рік потому, там же народилась безшерстна кішечка. Обидві тварини опинилися у розпліднику Z. Stardust. Від цих двох тварин ведуть свій родовід найелітніші лінії сучасних сфінксів.
На прикінці 70-х років минулого століття у Торонто неподалік від того місця де було знайдено перше лисе кошеня було знайдено ще троє безшерстних кошенят.
Надалі в процесі роботи над породою проводили схрещування як сфінксів зі сфінксами так і сфінксів із девон-рекс. Девон-рекс виявилась єдиною породою при в’язках з якою уже у першому поколінні народжувались безшерстні кошенята. Крім того, девон-рекс за зовнішніми ознаками найбільш близький до сфінксів.
У Канаді та Північній Америці й досі періодично знаходять безшерстних кошенят, які народились у наслідок спонтанної мутації. Цих тварин вважають дуже цінними для розведення
Характерні ознаки породи канадський сфінкс.
У дорослого канадського сфінкса на голові й тілі повинні бути складки. Чим більше їх буде тим краще.
Голова середнього розміру, клиноподібна з округлими контурами, у довжину трохи більша ніж у ширину, спереду досить плоска. Вилиці добре виражені. Мордочка сильно округла, подушечки вусів чітко виражені. Вуха дуже великі, широкі в основі, прямі, посажені не надто низько, але й не дуже високо на голові, в середині вушок шерст відсутня абсолютно. Допускається не велика кількість хутра із зовнішнього боку біля основи вух.
Очі округлі мигдалеподібної форми, великі. Відстань між очима трохи більша ніж розмір очей. В ідеалі колір очей відповідає забарвленню.
Шия м’язиста, середньої довжини, ледь вигнута від лінії плечей до основи голови. Тіло середнього розміру, груди широкі, живіт округлий, але не огрядний. Мускулатура добре розвинута, але загалом кішка має витончений вигляд. Ноги середньої довжини, сильні, м’язисті, пропорційні довжині тіла, задні кінцівки трохи довші ніж передні, передні ноги широко поставлені. лапи середнього розміру овальні, пальці довгі, витончені. Подушечки лапок грубші ніж у інших порід, від чого складається враження, що кішка пересувається на повітряній подушці. Кішки, які пересуваються на “повітряній подушці”, саме так можна сказати про канадських сфінксів, бо подушечки лапок у них значно грубші ніж у інших порід.
Хвіст гнучкий та рухливий, пропорційний до довжини тіла, на кінчику загострений. Допускається на кінці хвоста пасмо шерсті, так званий левячий хвіст.
Ніжні короткі шерстнинки можуть бути на лапках, зовнішній стороні вушок, мошонці та хвості. Перенісся повинна покривати звичайна шерстка. Решта тіла або зовсім без шерсті або може покривати ніжний пух довжиною до 2 мм. Якщо провести рукою, то текстура шкірного покриву схожа на велюр або замшу. Шкіра груба у складках, особливо між вухами, навколо плечей і мордочки. У дорослих кішок повинна зберегтись як мога більша кількість складок, особливо на голові. Вібриси обламані й короткі.
Забарвлення канадських сфінксів: біколор, триколор, варіації черепахових.
Особливості догляду та характер канадських сфінксів.
Сфінкси не перебірливі у їжі й мають чудовий апетит.
Характер канадських сфінксів зовсім не котячий. Складається враження, ніби вони самі себе кішками не вважають. Вони часто обирають одного з членів родини своїм улюбленим господарем і намагаються показати йому свою прихилність. Решту людей сприймають як собі подібних.
Вони добре ладнають із собаками та іншими домашніми тваринами. Швидко навчаються. Вони не люблять самотності і бажають спілкуватися із господарем як найчастіше. Це коти компаньйони, які із задоволенням складуть вам компанію що б ви не робили.
Якщо у вас алергія на шерсть але ви любите кішок це саме та порода яка вам підійде.
Доглядати за сфінксами досить просто, проте є кілька особливостей.
Сфінкси не перебірливі у їжі та мають чудовий апетит. Це обумовлено підвищеним обміном речовин, так як через відсутність шерсті температура їх тіла дещо вища ніж у інших порід кішок. Для запобігання появи надлишкової ваги необхідно дотримуватись збалансованої дієти не залежно від того будете ви годувати свого сфінкса натуральним кормом чи готовим.
Ще одна особливість породи – це те що сфінкси пітніють, а їх шкіра для захисту від пересихання виділяє воскоподібний секрет коричневого кольору. Секрет накопичується і мастить все до чого тварина торкається, тому шкіру сфінкса необхідно раз у день протирати вологими гігієнічними серветками і зимою раз на тиждень, а літом два рази, мити (як це робити описано у статті “Як правильно помити кота”). Періодично необхідно чистити вуха вашого улюбленця ватними дисками.
Влітку необхідно слідкувати, щоб сфінкс не обгорів на сонці, хоча у помірних кількостях сонячні ванни тварині корисні.
Схильність до хвороб та інше.
Дорослі представники цієї породи мають добре здоров’я. Навіть, якщо дорослий сфінкс захворів, то досить швидко одужує і зберігає імунітет на все життя. Це побічний ефект від підвищеної температури тіла. Проте кошенята та молоді тварини не можуть похвалитися такою стійкістю до інфекцій. Тому їм необхідна вакцінація і краще якщо це буде інактивована вакцина для кошенят, бо жива може викликати ускладнення.